В день Победы с дедушкой за ручку

Посвящено моему самому лучшему в мире дедушке Мише

 

В день Победы с дедушкой за ручку
Я несу тюльпаны и сирень…
В звании почётном «дочка-внучка»,
В дединой фуражке набекрень.

 

Слышатся военные куплеты,
В такт звенят медали на груди,
К нам подходят взрослые и дети
Дедушку за мир благодарить.

 

Голуби воркуют на деревьях,
Памятник отбрасывает тень…
С дедушкой за ручку в день Победы
Я несу тюльпаны и сирень.

v den pobedi s dedushkoj

 

Файлы для скачивания


© Copyright: Наталка Хвацька


Теги: , , ,

Читать комментарии

Дідусеві ордени

Присвячено моїм дідусям, 1999 рік

 

Ідуть роки, тисячоріччя,
Минають осінь і весна,
А в нашій пам’яті обличчя
Тих, хто дізнав – що є війна.

 

Тих, хто пізнав життя у смерті,
І смерть в житті відчути встиг.
Обличчя хлопців напівмертвих,
Обличчя їхніх матерів…

 

Скажи, чи був ти якось свідком
Того, як ветерани йдуть
Для того, щоб покласти квітку
Тим, що вже з нами не живуть?

 

Згадай лише… Навкруги тиша…
Биття сердець, медалей дзвін,
Повільний крок. Та наче тихше
Стає щодня, щороку він.

 

Медальний дзвін. Здобутий кров’ю –
За Київ, Відень, Кенігсберг –
То покалічені є долі,
Життя і смерті феєрверк.

 

За перемогу над фашистом,
За бойові заслуги… Втім,
Вже не на грудях їхнє місце –
Їх власник… вже не з нами він.

 

Але й живі є ветерани!
На довгі їм роки – живі! –
На грудях в них дзвенять медалі –
Тінь Вітчизняної війни…

 

Ідуть роки, тисячоріччя,
Минають осінь і весна,
А в нашій пам’яті обличчя
Тих, хто дізнав – що є війна.

 

Що є війна – не треба знати
Ані тобі, ані мені,
Але не можна й забувати –
Щоб більше не було війни!

 

© Copyright: Наталка Хвацька


Теги: , ,

Читать комментарии

Я юнiсть дiдусеву крiзь роки пронесу…

1 місце в конкурсі «Я юнiсть дiдусеву крiзь роки пронесу», 1999 рік
Присвячено моєму найкращому в світі дідусю

 

Вкраїнонько рідна, ти вбралася ніччю,
Зійшлася на небі мільйоном зірок…
Здавалось, вигукував хтось: «Подивіться!
Це очі Вкраїни, той дивний танок.

 

Це очі країни, яка нас годує,
Якій зобов’язані всі ми життям.
Ці очі постійно за нами пильнують
З любов’ю, бажаючи кращого нам…»

 

«…Дідусю, скажи, що ти бачиш в тім небі?
І чом стільки суму у тебе в очах?»
«Я згадував юність…» – «Вона ж бо далеко…» –
«Та спогад цей вільний, як зоряний птах.

 

Ти права, далеко, та думку не спиниш,
Та навіть й не схочеш спинити її…»
«Невже така сила?» – «Нічого не вдієш…
Та ти ж бо питала». – «Цікаво мені!

 

Скажи-но, дідусю, чом спогад твій гіркий?»
«Пов’язаний, доню, з війною мій сум…»
«Таж то вже минулось!» – «Ба! В пам’яті дірки
Не зробиш, дитинко, не викинеш дум.

 

Колись, пам’ятаю, я був ще хлопчиськом,
Із друзями ми влаштували гурток.
Гурток драматичний… та раптом із військом
Пішли усі разом служити на фронт.

 

Ось так, доню, юність моя проминула».
«Як сумно, дідусю!» – «Так, сумно й мені.
Та ти ж бо права, воно все у минулім…»
«Та ні, то минуле – сучасності дні.

 

Ви всі воювали для нас, для нащадків,
Майбутнє – найперше! – ти сам це казав.
Чому ж бо вам мати нащадків невдячних?
Чому ти майбутнє найпершим поклав?

 

Завжди цінуватиму наше минуле,
Завжди пам’ятатиму лихо війни,
Та юність, яку ти не мав, не забуду,
Її я крізь роки нестиму завжди».

 

«Приємно це чути, найвища подяка
Це чути від тебе, дитинко, повір…
Дивись-но, розвіялась вже нічна мряка,
Чекай-но, піду подивлюся надвір…»

 

Вкраїнонько рідна, ти вбралася ніччю,
Зійшлася на небі мільйоном зірок…
Здавалось, вигукував хтось: «Подивіться!
Це очі Вкраїни, той дивний танок.

 

Це очі країни, яка нас годує,
Якій зобов’язані всі ми життям.
Ці очі постійно за нами пильнують
З любов’ю, бажаючи кращого нам…»

 

© Copyright: Наталка Хвацька


Теги: , ,

Читать комментарии