Вступ

П'єса "Санні". Обкладинка з назвою

(написано в 2004, відредаговано та перекладено в 2017)

Переклад та ілюстрації Сергія Федорова.

Діючі особи

Патриція, принцеса
Віктóр, принц, наречений Патриції
Жозéф, підсліпуватий міністр, з бородою та у пенсне
Тьєррі, придворний блазень
Джим, тюремний стражник
Мори́н, кухарка, сестра Тьєррі
Санні, маленький син Морін

Місце дії – Тридесяте королівство.

У палаці планується весілля. З дня на день має приїхати принц Віктор. Принцеса Патриція з цікавістю чекає на зустріч із нареченим.

Мовою оригіналу

Дія перша. Сцена перша

П'єса "Санні". Дія 1, сцена 1
Ілюстрація Сергія Федорова

Ранок. Тронна зала у палаці. Беруть участь: принцеса Патриція та міністр Жозеф.

Патриція
Так нудно, пане… Де мій блазень?

Міністр
Принцесо, він два дні як в’язень!
Цей необачливий хитрун
Торкнувся делікатних струн
У своїй творчості бездарній –
(злосливо)
Хай відпочине в буцегарні.

Патриція
Але я все ж повинна знати –
За що потрапив він за ґрати?

Міністр
О, майстер він кумедних варіацій,
Але ж ніяк не конспірацій!
За планом рейд був. І служаки
У нього скриньку для табаки
Знайшли. А в ній малюнок – фарс!
Та малював дотепник – з вас!

Патриція
Знайшли малюнок? О, як файно!
Несіть мені його. Негайно!

Міністр
Ніяк не можна, о, принцесо!
Щоб вам не завдавати стресу,
Його ми знищили в момент.
А маргінальний елемент
Отримав плату за своє.
Хоча… вини не визнає.

Патриція
Ще б пак! Так доказів – чортма!
Все з поспіхом, і все – дарма!
Але скажіть мені на милість
Хто є ці загадкові «ми»?
Ці «світлі голови»? Чрез них
Я без розради залишилась
На невідомий час! Чому
Як щось не так – то у тюрму?!
Чекаю!

Міністр
(змінюючись в обличчі)
Винен я, принцесо!
На захист ставши інтересів
Державних, я перестарався.
Бо догодити намагався
Короні вашій! Захопився!
З ким не буває – помилився…
Як мені виправитись, як?!

Патриція
Вдягніть-но блазенський ковпак!
Вам доведеться веселити!
Дотепним бути й водночас –
Відвертим! Ребус цей для вас!
Як стати блазнем для розваги,
Але не втратити поваги?!

Міністр
Але заждіть! Чекають справи!
То небезпека для держави
Такі призначення робити!
Я ж став міністром не дарма…

Патриція
А не погодитесь – тюрма!
Самі дали мені підказку!

Міністр
(про себе)
Нам всім загрожує фіаско!

Патриція
(задумливо)
Міністром я призначу блазня! –
(міністр стогне, принцеса сміється)
Жартую! А піти на справжніх
Злочинців глянути давно
Я хочу.

Міністр
Тюрми – не кіно!

Патриція
А щоб обличчя приховати,
Вдягну не королівські шати!
Наприклад, чоловіче щось…

Міністр
(у розпачі)
Ну, ось воно і понеслось!
(до принцеси)
А може, ми без маскараду?
В тюрмі завжди шанують владу,
Та, всупереч усім бажанням,
До жартів з переодяганням
Вони поставляться вороже…

Патриція
Змінити рішення – не можу!

Міністр
О, що ж робити? Що робити?!

Патриція
Скажіть, готові ви служити
Й мій план підтримати?

Міністр
О, так!
(іронічно)
Хіба я маю інший фах?!

Патриція
(з докором)
Який ви нудний!
(з посмішкою)
Адже слави
Акторської чекають лаври!

Міністр
(згорьовано, до залу)
З усім цим доведеться жить!

Патриція
Вам слід принцесу веселити!
А слава?! Тільки уявіть!
(сміється)

Міністр
Серед кого зажити слави?
Серед невдах і злидарів?!
А є і зовсім там нахаби,
Що критикують королів!

Патриція
Бідаха з чимось сам не згоден –
То буде згоден силоміць?!
Так у тюрмі не стане місць
На всіх…

Міністр
(не дає збити себе з пантелику)
«Бідаха» скоїв злочин!

Патриція
Мені помислити про це
Потрібно буде… Але – все!
Нам час своє вбрання змінити!
Але як даму з вас зліпити?
(задумливо)
Ці реверанси і поклони…
Мені – перука й панталони, –
І чоловік я! Вам же – ні!
Не дасться образ без борні…
Та тим ретельніше готуйтесь!

Міністр
Дізнаються – капець мені!
Згорю в пекельному вогні
Людського осуду…
(принцесі)
Змилуйтесь!
Дозвольте висловити думку,
Ваша Високосте, що ви –
Як жінка – вищого ґатунку!
Ви жінка – з ніг до голови!
Навряд чи плащ та штучні вуса
Сховають для очей спокусу!
Та й я, даруйте, вже не зможу
Як жінка «звабити» сторожу…

Патриція
(рішуче відмахується від слів міністра)
Геть сумніви – настав час грати –
Йдемо по відповідь за ґрати!

Принцеса та міністр залишають тронну залу.

Дія перша. Сцена друга

П'єса "Санні". Дія 1, сцена 2
Ілюстрація Сергія Федорова

Кімната поруч із покоєм принцеси.
Беруть участь: принцеса Патриція, міністр Жозеф та принц Віктор.

Патриція
Заходьте, пане, не стидайтесь!
Скоріше переодягайтесь!
Я буду поруч – за стіною…

Міністр
(проходить до кімнати та починає перебирати одяг, розмірковуючи про себе)
Таке у перший раз зі мною!
Ви уявіть – мені, міністру,
Дитячі витівки терпіти!
(бере до рук спідню білизну та вголос)
І це повинен я носити?!

Патриція
А що? Ще й поголіться чисто!
(повертає до дверей)

Міністр
Принцесо, згляньтесь! Я не зможу
Вдягти такої от… білизни!
(прикладає до себе та дивиться зі стражданням)
До того ж розмір…

Патриція
Ці капризи!
(махає рукою)
А, згода! Але сукню – прошу, –
Ні! – вимагаю одягти!
Я, якщо треба, допоможу…

Міністр
Принцесо!!!

Патриція
(сміється)
Годі! Наготи
Я вашої не потребую.
Кажу ж – як треба, то гукайте!
Й собі ви на увазі майте,
Що честь і слава на кону!
Як буде важко…

Міністр
Ризикну!

Принцеса знизує плечима й виходить. Міністр крехтить та починає перевдягатися. У покій крізь таємні двері несподівано вривається схвильований принц Віктор.

Міністр
Ти хто такий? Який кошмар –
Удертись в дамський будуар
Без дозволу! Ой, не пробачать
Тобі таке нахабство…

Віктор
Бачте…
Я не хотів, клянуся мамой,
Завдати шкоди! Але суть
Я бачу в тому: ви – не дама!
Хоч намагалися старанно
Жіночу сукню натягнуть.
Та, кажуть, і в овечій шкурі
Хорти вовка наздоженуть…

Міністр
Що?! Ти?! Мене
Підозрювати смієш?!
Ось варту я гукну,
Тоді ти зрозумієш
По чім фунт лиха!.. Та стривай,
Як раз мені відповідай –
Ти не з місцевих будеш?

Віктор
(про себе)
Ні.
Чомусь не хочеться мені
Одразу карти всі відкрити.
Старого треба обдурити!
(міністру)
Та що ви! Я… кухарчин син!

Міністр
(серйозно)
Що ж, перевірю. Ти один?

Віктор
(з посмішкою, але обережно)
Щоб легше те… перевіряти,
Жіночий одяг треба зняти…

Міністр
Мовчи!
Терпець от-от урветься!
Іди під три чорти!
(з раптовим осяянням)
Хоча… стривай!
Ти б міг допомогти!

Віктор
(грайливо)
Із задоволенням!
Дозвольте…
Корсет яктужче затягти?

Міністр
Тобі простіше
За даму буде видати себе…

Віктор
Облиште пане!
Я не те…
Я не артист!

Міністр
То й що з того?!
Я – теж!
(змовницьки підморгує Віктору та сміючись)
Але як ціль поставлена –
Для нас немає меж!

Не зволікаючи подає Віктору сукню і, поки той не оговтався, допомагає надягти її. З поспіхом викладає суть справи.

Міністр
Примхлива думка в голові принцеси
З самого ранку створює ексцеси!
Щоб я, міністр, вдягнув вбрання жіноче
Й потішив всіх! Я, звісно, не охоче
Піддавсь… Але початок – то пів справи!
Нас випадок звів вдвох!
І від такої слави
Мене позбавив ти!
Тобі я вельми вдячний!
Проте – затям:
Жартуй, та будь обачний,
Нещирість-бо принцеса відчуває!
(подає Віктору складений із серветок чималенький валик і показує на груди)
Додай об’єму! Ця краса – вбиває!
(сміється, відступає трохи та ретельно роздивляється Віктора)
Залишився останній штрих!
То – діаманти! Як без них?
(Міністр надягає на Віктора намисто та браслет з діамантами й каже з виглядом людини, яка задоволена результатом)
Але ж як сукня тобі личить!..
Ну, клич принцесу! Я між тим
Спостерігатиму за всім!
Щоб не пошили мене в дурні…
А то – ти ба! Які «культурні»!
Тут що не день – розваги їм!

Віктор
(замислено дивиться на себе у люстро)
Назад тепер вже не піти…
(прочищає горло й говорить, намагаючись наслідувати жіночий голос)
Принцесо, можете ввійти!

Входить принцеса Патриція, вдягнена у форму офіцера гвардії. З підібраним волоссям, в капелюсі та зі штучними вусами.

Патриція
(низьким голосом)
А ось і я!

Віктор
(удає паніку)
Куди ви, пане!
Залиште покій цей негайно!
Бо не на вас чекала я…

Патриція починає сміятися.

Віктор
Чим я вас так розвеселила?

Патриція
(ще як офіцер)
Яка ж ти, «панночко», вразлива!
А якщо так?
(знімає вуса)
То все гаразд?
І я вже не злякаю вас?!

Віктор
Принцесо?!

Патриція
Так, міністре, так!

Віктор безголосо повторює – «міністр» й кидає обережний погляд у бік ширми, за якою чутно шарудіння.

Але ж я бачу добрий знак
Для нашої складної справи:
Приємний голос, бюст, постава…
(із захватом)
Ви перевершили себе!
Хоч в мене й сумніви були,
Що ви не зважитесь так чисто
Позбутись всіх «ознак» міністра!
Шкода вам, мабуть, бороди?

Міністр за ширмою занепокоєно хапається рукою за бороду.

Віктор
Я… теє, з цим не забарився –
Заради справи поголився…

Патриція
(торкаючись рукою підборіддя Віктора)
Як дивно це –
Й подряпинки немає!…
Хоч робить майже кожен їх,
Як поспішає…
(розгублено й спантеличено)
Тут щось не те!
Стривайте… Хто ви є?!
(починає сердитися та відступаючи від Віктора)
Або ж лице ви справжнєє своє
Відкриєте мені
Й на перший раз – прощаю!
Або ж…
(вихоплює рапіру)
Я вкорочу вам віку – обіцяю!

Віктор
(розмірковуючи про себе, відводить очі у бік залу)
Все ж краще зараз видати себе за даму
Й, не створюючи марно драми,
Продовжити експеримент…
Пробач, кохана, та момент
Настане ліпший і для «принца».
(кидається до ніг, вголос)
О, згляньтеся …

Патриція
Той, хто не забарився
Розкаятися вчасно,
Матиме прощення…

Віктор
Його високості
Віктора наречену
Я маю сповістити про приїзд…

Патриція
(про себе)
Віктор – він тут?!

Віктор
Та маю хибний хист:
Допитливості маю через край!
Й от заблукала враз,
Потрапивши у рай!…

Патриція
(витримує паузу, потім пильно, наскільки це дозволяє світло від свічок, вдивляється у Віктора)
Ім’я?

Віктор
Марія Вермська, герцогиня…

Патриція
(з повагою)
Шановане ви маєте коріння!..
Чому ж про бороду хотіли ви збрехати?

Віктор
(удавано винувато)
О, пані! Я хотіла… підіграти –
Навмисно ошукати б не посміла
Я вас! Та ще й міністра стріла,
А він – велів мовчати! Що робити?!

Патриція
Ой, ловко ж він зумів нас окрутити!

Віктор
Зізнаюсь, я потрапила сюди
Крізь потаємні двері – й він злякався,
Здалось мені, що план його зірвався…
Він щось такеє дивне тут робив…
(потирає пальцем чоло біля скроні, натякаючи на те, що міністр був трохи не сповна розуму)
Навряд чи пан міністр був при глузді…

Міністр за ширмою всім своїм виглядом висловлює німе обурення та гнів.

… Казав, що ми тепер, як друзі,
Потрібні одне одному! Й спасти
Його повинна я від сорому пред вами!
Й зіграти роль якоїсь дами…
Мені його так шкода стало,
Що я на бік його пристала!
Тоді й покликала я вас…
А він мені кивнув – і враз
Утік! Не лайте його, прошу…
(удавано винувато опускає очі та робить ловкий (!) реверанс)
Не всім така під силу ноша!
Й мені простіть, що не впізнала.
Але я просто не чекала
Що вийде бравий кавалер!..

Патриція
(хвилинку думає, а потім – вголос)
Міністр втік…
(до Віктора)
Проте тепер
Вам до в’язниці доведеться
Зі мною прогулятись, пані!
(бачить, як здригнувся Віктор)
У вашім погляді – питання?
Та не хвилюйтесь – там мій блазень,
А я нудьги страшної в’язень!
(приязно посміхається Вікторові)

Віктор залишає будуар після принцеси. Міністр переодягається та сідає на стілець відпочити.

Дія друга. Сцена перша

П'єса "Санні". Дія 2, сцена 1

У в’язниці. Беруть участь: принцеса Патриція, принц Віктор, вартовий Джим та блазень Т’єррі.

Патриція
(підходить до вартових та говорить низьким голосом)
Відкрийте – іменем принцеси!

Вартовий
А от і ні!.. Та й де нам знати,
Що ви не станете брехати
З корисних ваших інтересів?
Тоді закінчиться війною…

Патриція
Ти..! Сперечатися зі мною?!
Відкрийте двері – мій наказ!
Бо у в’язниці кожен з вас
Закінчить шлях свій…

Вартовий
… Постривайте!
Ви хоч якийсь папірчик дайте
Де дозвіл є на ваш візит,
Бо на довіру в нас ліміт!
Ні? Забирайтеся до біса!

Патриція
(ледь стримуючись)
Я – офіцер!

Вартовий
(відвертаючись)
А я – принцеса!

Віктор
(продовжуючи наслідувати жіночий голос)
Дозвольте я…

Патриція відходить у бік, а Віктор звертається до вартового.

Ось мій браслет…

Вартовий
(не бере та натхненно відповідає)
Ваш погляд, пані, як стилет!

Віктор
Це подарунок буде вам…

Вартовий
(не голосно)
За шо? А в тім… мерсі!
(кидаючи браслет у кишеню та киваючи у бік офіцера)
Я – шанувальник дам!
Якби ще гарні ці манери
Вподобав хтось із офіцерів…
Так ні! Супутник ваш – нарцис!
Не знає він про компроміс…
Їм всім байдуже…
(позіхає та подовжує прихильно дивлячись на Віктора)
… Так до кого
Так рветься пан цей гоноровий?

Віктор
Ми блазня бачити б хотіли…

Вартовий
Затримати не маю сили –
Ступайте сходами за мною!
(а про себе, скрушно)
Ні в день, ні в ніч нема спокою:
То прийдуть ті,..
(раптом поглядає з підозрою на принцесу та принца)
Або – ці двоє…
Важкий, як бачу, жереб мій.

Вартовий та принц з принцесою проходять до камери де утримують Т’єррі, королівського блазня.

Вартовий
(сам до себе)
Тут зробимо команду: «Стій!»
(звертаючись до блазня)
Підйом, бешкетник, годі спати!
Йди своїх друзів зустрічати…
Чому лежиш, як сніп соломи?
Підйом, Т’єррі! Вставай, або ми…
(замахується нагайкою)

Віктор
(затримує руку вартового)
Не треба сили. Ми самі
З ним поговоримо. Ви – вільні..

Т’єррі
(повільно повертаючись та прискіпливо оглядаючи усіх гостей)
Зв’язки хтось має дуже сильні?!..
О, бідолашний милий Джиме,
Ти зрозумів – кого привів?
Невже твій ніс тебе підвів?

Вартовий
(собі, стишено, з насторогою оглядаючи присутніх)
Тепер от треба всіх глядіти…

Патриція
(вартовому, з нетерпінням)
Дозвольте ж нам поговорити.

Т’єррі
(посміхаючись лукаво)
Дозволь їм, Джиме, і можливо
Міністром зробишся! Важливим!

Віктор вказує вартовому на своє зап’ястя й натякає на браслет.

Вартовий
(відкашлюючись)
Добро. Погомоніть. Є час…
Я поки що закрию вас
Й піду поїм… Такі процеси…
(виходить)

Т’єррі
(з лукавством)
Скажіть, а вас за що, принцесо?

Патриція
Облиш, Т’єррі, мені донесли
За що тут ти.

Т’єррі
(вибухає й, можливо, театрально сплескує в долоні)
О, грім небесний!
В тюрму шукати правоти
До мене янголи спустились!
Як крильця? Ви не забруднились?
(стає серйознішим)
Ще більш зневіритись не страшно?
Сьогодні я – не я вчорашній…

Прискіпливо вдивляється у обличчя принцеси. Та опускає очі.

А ну як видам інтригана,
Що опустився до обману
Й підклав злощасний папірець,
То більше матиму довіри?
О,ні – дуель та свист рапіри!
Тоді – він знайде свій кінець!
З себе підозри не зніму –
Ви ж довіряєте йому?

Патриція
Т’єррі, не гарячкуй дарма…

Віктор
Ти на міністра натякаєш?

Т’єррі
О, ви проникливість сама!

Віктор
Та все ж збрехати право маєш
Як лицедій…

Т’єррі
Бо вже – тюрма!
Проблема ваша в тому, друзі,
Що з блазня ви суддю зробити
Хотіли б зараз.
Але ні!
Бо моя справа –
Говорити!
Хай світ потоне у брехні –
Та привілей цей – осудити –
Залишу іншим!

Патриція
Ах, Т’єррі…
А ваша думка, герцогиня?

Віктор відкриває рот, щоб щось відповісти, але блазень його випереджає.

Т’єррі
Залиште відповідь свою
В обмін на ввічливість мою!
(схиляється й робить галантний уклін)
Т’єррі Боне, тут блазень я.
А ваше, прошу, як ім’я?

Віктор
(передчуває небезпеку, та намагається триматися невимушено)
Що ж вдієш… Хоч і тиснуть грати
Лице не можна нам втрачати!
І я відкритись ризикну –
Марія Вермська…
(робить зовсім незграбний реверанс)

Т’єррі
От вже ну!
Хтось з нас, напевне, помилився…
Коли доньку
Ви заміж видали
Я тільки народився!
Й за віком міг лише б онуком бути вашим!
О, диво-диво в королівстві нашім!

Патриція
Т’єррі, на що ти натякаєш?

Т’єррі
(з посмішкою, до Віктора)
Як не крути, а правди не сховаєш?
(принцесі)
Не передати подив мій словами,
Бо, взагалі, навряд чи дама перед нами!

Віктор
Зажди, Т’єррі…

Т’єррі
Ну, герцогинє,
Хай впаде завіса!
Віктор тут, з нами,
О, моя принцеса!

На деякий час западає тиша. Віктор з винуватим виглядом знімає перуку.

Патриція
Чи можу я повірити очам!
Все – на брехні. І все – заради сміху…
Та серце не знайде чомусь утіхи –
Один лиш сум…
(дивиться на Віктора)
Хай й сором буде нам…
(не дочекавшись відповіді)
Нема тут сенсу більше залишатись!
Потрібно якнайшвидше забиратись…

Немов в тумані прямує до дверей та робить знак Віктору.

Вартовий
(з пересторогою та заступаючи вихід)
Куди це ви?

Патриція
(вдає обурення продовжуючи грати роль офіцера)
Я вас попрошу!

Вартовий
(про себе)
Терпіти локшини не можу!..
(переводячи погляд на Віктора)
До церемоній я не звик…
(вирячившись оторопіло й вказуючи пальцем на Віктора)
Не жінка це, а… чоловік?!

Віктор згадує про перуку та одягає її знову.

Патриція
Пустіть!

Вартовий
(схвильовано)
Я відчував що тут не чисто…

Т’єррі
(підходить до принцеси та зриває з неї вуса та капелюх)
Ах, Джим, не станеш ти міністром.

Знову німа сцена.

Вартовий
(падає на коліна та порушує тишу)
Болван! – принцесу не впізнав!..
О, краще б я крізь землю провалився!

Патриція
(нашвидку приліплює на місце вуса та одягає капелюх)
Ну, досить сцен…

Вартовий
(скрушно)
Обличчя ваші!..

Віктор
(своїм вже голосом)
Ач яким ти став!
Як припекло, то чиниш як годиться?!
Та знаємо –
Ти на руку не чистий!
І охоронець може бут аферистом?!

Вартовий
(не підводячись з колін)
Ви про браслет?..
Та ось він, заберіть!!
Все усвідомив я…
Прошу, мене простіть!

Патриція
Ну все, Вікторе, охолоньте –
Ви грали гарно роль свою:
До інтриганства не охочий,
Ви все ж спровокували «злочин»!
Блискуче вийшло, визнаю!
Та час прийшов відкрити карти
Й пробачити за біль образ…
(робить маленьку паузу, щось собі розмірковує і звертається до вартового та блазня)
Ходімо у палац! А варта
Хай супроводитиме нас…
Закінчити потрібно справу –
Довести слідство до кінця!
І що попереду – безслав’я
Чи лавр акторського вінця?

Т’єррі
Для вас, принцесо,
Все є грою…
Патриція
Вже час, панове!
Всі за мною!

Всі виходять.

Дія друга. Сцена друга

П'єса "Санні". Дія 2, сцена 2
Ілюстрація Сергія Федорова

Кімната, що поруч із апартаментами принцеси.
Беруть участь усі дійові особи.

Блазень
Вже план готовий є у вас, принцесо?
Злочинець не уникне западні?…

Патриція
Прошу, Т’єррі, довіртеся мені.

Блазень
(з багатозначною посмішкою)
Ну, згадуючи вас..
Вартовий
(позіхає)
Я певен – будуть стреси!..

Патриція
Ну годі!..
(замислено)
А скажіть, Вікторе,
Ви любите знаходити розгадки?

Віктор ствердно киває головою.

Я теж! Але прошу спочатку
У в схованки зіграти!

Т’єррі
(здогадуючись про що мова)
Це чудово!
Ваш вірний пес вже взяти слід готовий!

Патриція
Ну, менше слів!.. Т’єррі
Та… Джиме? Вам обом –
Щоб він не зник перед моїм судом, –
Міністра доручаю розшукати
Та з ним сюди прийти –
Нам є про що спитати!..
(дивлячись на принца)
А нам – змінити одяг час…

Вартовий
Виконуємо слушно ваш наказ!

Т’єррі
Ах, тільки б йому в очі подивиться!..

Блазень та вартовий виходять.

Патриція
(Віктору, прямуючи до дверей)
Хочу побачити я принца…
Не бариться!

Віктор
(трохи ніяковіючи перед принцесою)
Йому скажу я! Та чи може він
На прощення в принцеси сподіватись?

Патриція
(трохи стомлено)
Тепер нам є про що… поспілкуватись…
Адже ми з вами в чомусь схожі:
Ви – життєлюб, гравець…
(принц посміхається та ствердно киває головою)
Я – теж…
(віддаляється та виходить у свій покій)

Віктор
І знову я один…
Та буду на сторожі.
Скоріш, скоріш позбутись цих одеж!

Віктор намагається виплутатися з незвичного одягу, але валиться на підлогу. В цей час хтось голосно хропе! Принц потихеньку крадучись рухається на голос та бачить міністра, який мирно спить за ширмою. Віктор не стриму сміху.

Віктор
Так ось ви де!
А ми вас скрізь шукали!

Міністр
(покидається)
Га? Що? Це.. ти?
(бачить Віктора)
Чорти щоб розірвали
Тебе і весь твій рід!
Чому кричиш! Я з переляку зблід!
Порозпускали вас! Задам тобі урок!..
(раптово пом’якшуючись)
Хоча, ти знаєш, юність – не порок.
Я згадую себе…

Віктор
Багато ж ви проспали!

Міністр
Ти не дратуй мене! Ти ба, який зухвалий!
Я трохи відпочив… А що твоє вбрання?
Й чи бачили ви блазня?

Віктор
(завершуючи перевдягання)
Так, авжеж!
«Коли мета поставлена –
Для нас немає меж!» –
Здається так ви говорили, пане?
Так, блазень дуже милий був і побазікав з нами
Про те, про се… Казав, що він не винний.
І вірити йому я дуже-дуже схильний.

Міністр здивовано піднімає брови.

Віктор
(виправляючись)
Й принцеса схильна! Вас
Побачити бажає сей же час!

Міністр
Ага, вже кличуть… на розправу.
Ти втратив шанс залагодити справу!
Наш договір скасовано!..

Патриція
(з-за дверей)
Віктор!
Ви принца обіцяли –
Я ловлю на слові!

Міністр та принц різко обертаються до дверей.

Патриція
І ви, я сподіваюсь, вже готові?
Заходжу я…

Віктор
Стривайте…

Міністр
(різко повертається до принца)
Ви – Віктор?!
(надягає на ніс пенсне)

Обережно входить Патриція, затуляючи очі руками. Повільно опускає руки та бачить Віктора разом з міністром.

Патриція
Віктор? З міністром? Ну, «актори»,
Я на пояснення чекаю!
Що відбувається? Я вам.. не заважаю?

Міністр
(відкашлюється та доповідає принцесі)
Не знаю як це сталось… Розглядав
Щоденні справи й лиш на мить стулив повіки
І – от: раптовий сон мене застав!
Прокинувся – тут метушня та крики…

Переводить погляд на принца і прискіпливо придивляється до нього, розглядаючи його крізь пенсне.

Патриція
(у піднесеному настрої, але серйозним тоном)
Ну, якщо вже, міністре, ви знайшлися,
Залишились дрібниці: з’ясувати
За що ж Т’єррі відправлено за грати?
Подейкують, що до фальшивки ви вдалися
Щоб користь з того мати… Чи собі?…
Чи комусь продалися?

Міністр
Ні!..
Даю вам слово –
Я не зрадник!

Віктор
(трохи зневажливо, але граючи на публіку)
З’ясуємо це невідкладно!
А інші аргументи є?
Бо слово кожен вже дає…

Міністр
Я запевняю: вам, принцесо,
Я маю честь служити чесно!
Можливо цей пройдисвіт-блазень
Вам щось наплів через образу,..
(зажурено)
То й що? На все є ваша воля:
Йому повірити чи нам, –
В руці підлеглих ваших долі
Тримаєте…

Патриція
Я не віддам
Моїх людей на суд без слідства!
За нами ж ціле королівство!
Але, Вікторе, я не знаю…
І що вчинити я повинна?! –
Обом я наче довіряю
І служба їх була сумлінна…
Хай рішення само прийде…

Кухарка
Синочку! Санні! Стій! Ти де?..

До кімнати вбігає хлопчик Санні, за ним – його мати-кухарка. Санні підбігає до принцеси, а його мати падає на коліна та схвильовано починає просити вибачення.

Малюк Санні
(простягаючи принцесі папірець)
Тобі!

Патриція
(бере папірець – на ньому малюнок та закарлючки)
Мені? Обожнюю сюрпризи!
Ти сам оце зробив?
Дай роздивитись зблизька
Цю панну! Це ж, напевно,.. – я?!
Жозеф, погляньте! Ви тепер суддя!…
(віддає малюнок Міністру)

Кухарка
(горює за синочком)
Дитиночко моя!
(до принцеси)
Простіть свою служницю…

Патриція
О, підніміться же…

Кухарка
Я прошу – не губіть!..

Патриція
Все поясніть мені…

Кухарка
На милості дещицю
Чи можу сподіватись? Я на мить
Відволіклась і бачу… – вже малює!
І на портрет ваш дивиться
В захопленні! Мене це так хвилює…
Сварила я його та користі – чортма!
Дитина – що поробиш! А тепер – тюрма!
(Починає плакати дужче)

Патриція
(пестячи малюка по голові)
Не плачте, моя люба! Пройде час
Й при нашому дворі постане Леонардо новий –
Таланти вміють шанувати в нас!
Готуйтеся!..

Кухарка
(витираючи сльози та посміхаючись)
Ах, що ви! Що ви…

Міністр
(замислено)
Хвилиночку уваги я попрошу!

Патриція
(звертається до малюка)
Дозволимо?

Малюк Санні
Авжеж…

Патриція
Пане міністре, прошу!

Міністр
(звертаючись до хлопчика)
Якби ти мій портрет, мій друже,
Мені вручив без зайвих слів,
То я б зворушений був дуже!
А ще малюнки ти дарив
Комусь?

Санні дивиться на принцесу, чи можна говорити, Патриція схвально киває головою.

Малюк Санні
Лише один разочок!
Я вирішив, поки всі сплять,
Сюрприз зробити так, як хочу…
І от – вночі підклав малюнок –
Хай буде мій вітальний поцілунок!
Бо він встає ще до зорі…

Міністр
Так хто ж це?!

Малюк Санні
Дядечко Т’єррі.

Принцеса сплескує руками та вихоплює рисунок в міністра з рук. Той сідає на стілець. Віктор кидається до хлопчика та підхоплює його на руки.

Віктор
(звертаючись до принцеси)
Ввесь день блукали, як в тумані,
(легко підкидаючи хлопчика)
А рішення саме прийшло!

Кухарка
(простягаючи руки до хлопчика)
Ах, серденько моє ти, Санні!

Малюк підбігає до матері.

Патриція
(звертається до Морін, кухарки)
Тепер все стало наче скло –
Прозорим! Крапку я поставлю –
Морін, Т’єррі – ваш брат?

Кухарка
О, так!..

До кімнати входять Т’єррі та вартовий.

Т’єррі
…а я гадав доставлю
Міністра до принцеси дуже швидко.
Не впорались! Від того трохи гидко…
(побачив міністра)
Але ж міністр тут! А, шляк би його трафиф!..

Патриція
(підходячи до блазня та показуючи йому малюнок)
Т’єррі, поки ти спав такий самий потрапив
До тебе папірець! Від Санні…

Малюк Санні
… подарунок!

Патриція
Для нас – щасливий випадок!
Вам – честі порятунок!
Дарма у вашій відданості я сумнівалась, друзі…

Міністр
Цей день нам допоміг, між тим,
Позбутися ілюзій!..
Т’єррі, обнімемось! Я хочу примиритись!

Т’єррі
(із запалом)
О, пане! Я – ваш брат! І мушу підкоритись!

Патриція
Віктор!

Віктор
Дозвольте же хвилинку, моя пані!
Клянусь, що зачарований я вами
Давно! Але ось так «жартуючи» до вас
Чи не згубив я свій останній шанс
Щасливим бути? О, моє кохання!..

Патриція
Не виправдав мій захід сподівання:
Розваг невинних не складалось, як на зло!
Простіть мене, мій принце.. О, моя любов…

Віктор
О, віри не втрачай! Як добре, що так стало –
Знов друзі ми – і ми дійшли фіналу
Цієї метушні…

Патриція
З, цієї миті, любий
Ви більше, ніж мій друг!

Віктор
(випромінюючи радість)
Нехай завжди так буде!

Т’єррі
(обіймаючи сестру та погладжує племінника по голівці)
Ну, от і впала непорозумінь завіса:
Спочатку цей пустун малий
Нас мало не пересварив усіх
Та хвилювань, до біса,
Створив багато! Але сміх
Його сигналом до примирення хай буде!
Не день, а свято! Тож святкуймо, люде!

Вартовий намагається непомітно відійти у бік дверей

Патриція
Стривайте, Джиме!
Не тікайте!.. Зачекайте…
Винагороди вам бажає моє серце
За те, що ви обов’язку триматись… намагались.
Хоч за «браслетик» вам задати б перцю!
Як тут вчинити – хто мені підкаже?

Вартовий винувато схиляє голову.

Т’єррі
(звертаючись до принцеси)
Карати або милувати – це бажання ваше! –
Із гідністю ми маємо примати
Усе. Проте я пропоную дати
Бідасі виправитись час!
Я певен – він не втратить шанс,
Щоб стати кращим… охоронцем!

Вартовий
(до принцеси… чи до блазня?)
Для мене ви неначе… Сонце!

Патриція
Хай буде так – я вибачаю вам!
Проте, на виправлення я віддам
Вас на роботи… До міністра в поміч!
(міністру, з лукавством у голосі)
При вашому поважному вже віці й втомі
Вам знадобиться помічник?..

Міністр
(затинаючись від несподіванки)
О, так…
Хоч я давно вже звик
Робити справи «самотужки»…

Вартовий
(Лукаво)
Не відмовляйтесь від «подружки»!
Для мене честь то буде!..

Патриція
Вам
Ще більше честі, право, буде
Служити друзям! Не забуде
Ваш друг цієї служби…
(лукаво)
Ну, же!
Й платню отримаєте… «дружню»!
Як вам – подумати, то можу зачекати…
Вартовий
Заради вас – хоч зараз в пекло!.. Мати!..
О, перепрошую – принцесо!

Стає на одне коліно та цілує руку принцесі.

Т’єррі
Зіткнулись безліч інтересів
У цій історії… Та всіх
Нас примирив дитячий сміх!
Так вже буває, що порою
Ми всі захоплюємось грою:
Цікаво нам буває йти
Й чужі секрети вартувати,
Щоб таємничість зберегти;
Смішні поради роздавати
Й дошукуватись правоти
Там, де промовчати, можливо,
Було б за щастя… Та сміливо
Ми рухалися до розв’язки –
І ось вона! І день – як казка!
(бере Санні на руки)
Та все це – гра! А що ж життя?…
Ми ж граємо – до забуття?
Спитаємо в дитини краще
Чи є дива ще в світі нашім!

П'єса "Санні". Щасливий фінал
Ілюстрація Сергія Федорова

Щасливий кінець!

Дитячий майданчик

Книжка-розмальовка «Дитячий майданчик» для дітей 4-8 років, формат А4.
Вартість 100 грн, опт (від 10 шт.) 80 грн. Для замовлення пишіть сюди.

Гірка
На подвір’ї – гірка гарна,
Вліз Юрко на неї вправно
І, тримаючись руками,
З’їхав радісний до мами!

Гойдалки
Є дві гойдалки у нас,
Що літають повсякчас –
Це розгойдуються діти,
Наче їм кортить злетіти!

Карусель
Вибігаючи з оселі,
Ми мчимо до каруселі!
Повсідаємось швиденько –
А катати буде ненька.

Колеса
По колесах, мов зайчата,
Скачуть весело дівчата.
Раптом Аня промовляє:
«Шини є – машин немає!»

Колода
По колоді я іду –
Балансую на ходу,
Уперед пройду й назад,
Наче справжній акробат!

Пісочниця
Край пісочниці Віталик
Спершу лівий зняв сандалик,
Потім – правий, і за мить
Вже в пісочку він сидить!

Драбина
Хто один з усього двору
Зліз драбиною нагору?
То не киця муркотлива,
А Наталочка смілива!

Бруси
За бруси́ схоплюся вміло
І, немов легке то діло,
Я ногами дотягнуся
Аж до вух – дивись, матусю!

Слон-гора
У дітей – весела гра:
Перед ними – слон-гора.
З висоти його Марія
Африку побачить мріє!

Машина
Я залізу у машину,
Та не в кузов – у кабіну,
Керувати там навчусь
І кататиму бабусь!

Вступ до книжки-розмальовки
В твоїх руках – шматочок літа!
Точніше, контури, слова –
Вони від фарб твоїх розквітнуть,
І стане книжка, мов жива.
Перенесе тебе, неначе
Легку пір’їнку, вище круч –
На твій улюблений майданчик,
Який ти створиш власноруч!

Збірка логоритмічних пісень Лесі Рожкової, авторки курсів з раннього музичного розвитку та засновниці освітнього простору «Коло Моцарта»

L
o
a
d
i
n
g

Для замовлення збірки логоритмічних пісень пишіть сюди. Або на телефони:
+38(063) 145-0007 (Viber)
+38(068) 145-0007 (Telegram, WhatsApp)

Мовою оригіналу

Маля

Голова
«Так-так-так!»
Вгору й вниз киваємо.
«Ні-ні-ні!»
У боки мотаємо.
Чим ми вертимо з тобою?
Ну, звичайно ж, головою!

Волосся
На полях росте колосся,
На голівоньці – волосся.
Вимиваємо старанно
І причісуємо гарно!

Вушка
Що за дві такі галушки
На голівоньці з боків?
Це маленькі наші вушка
Слухають матусин спів!

Шия
Скоро стану трішки вище –
І полиці будуть ближче!
Все дістати з них зумію…
Та тягну допоки шию.

Плечі
Якщо будь-яка людина
Раптом знизує плечима,
Зазвичай це означає,
Що вона чогось не знає.

Ручки
Ручки м’ячика тримають,
Маму з татом обіймають
І тінями на стіні
Роблять песика мені!

Животик
Все, що їсть наш гарний ротик,
Потрапляє у животик.
А животик буде ситим,
Якщо їсти з апетитом!

Спинка
Щоб стрункою спинці бути
І про втому геть забути,
Вдень побігай, пострибай,
А вночі – відпочивай.

Дупця
Ми на дупцю сядемо,
Лялечку нарядимо.
У кофтинку і штанці –
Отакі ми молодці!

Ніжки
Тупаємо ніжками: туп-туп,
Скачемо-стрибаємо: стриб-скок!
Весело танцюємо –
Ніженьки тренуємо!

Мовою оригіналу

Личко

Лоб
Нумо лоба підставляй
Сміливіше
І буцай мене, буцай
Веселіше:
«Баран-баран … Буц!»

Бровки
Бровки можуть підійматися,
Якщо сильно здивуватися.
Можуть різко опуститися,
Якщо раптом розлютитися!

Очі
Оченята закриваємо –
За долонями ховаємо:
«Ау-у-у?!»
І одразу відкриваємо:
«Ку-ку!»
Оченята-оченятка –
Найгарніші два зернятка!

Носик
Носиком ми нюхаємо квіти
І матусин лагідний парфум.
Раптом в носі стане щось свербіти –
То до нас навідався «чихун»!

Щічки
Рум’яні наші щічки –
Ну зовсім як сунички.
Так сильно їх люблю я,
Що кожен день цілую.

Ротик
Ротик смакує:
Кашку куштує.
Покуштує кашу –
І спасибі скаже!

Губки
Коли сердитими буваємо,
Ми наші губки надуваємо.
Але чи варто ображатися?
Губами краще цілуватися!

Зубки
Зубками жуємо і кусаємо,
Іграшки на зуб перевіряємо.
Всім на повний ротик посміхаємось –
Зубками своїми вихваляємось!

Язичок
Чий це язичок
Цокає: цок-цок?
З’їли суп з горошком –
Облизали ложку!

Підборіддя
Коли ми їли й говорили,
То підборіддями крутили.
Коли сиділи нудьгували,
Ми їх руками підпирали.

Мовою оригіналу

Дівча, 11 років

На третій день після новини про загибель В’ячеслава Башти, щирого, світлого, усміхненого, мудрого хлопця з серцем Воїна

Дівча, 11 років,
Живе у мені та мріє
Про те, що усе на світі
Зробити вона зуміє.

Зуміє писати книги
І сотнями їх читати.
Можливо, віднайде ліки,
Щоб людство урятувати.

Зуміє злітати в космос
І купу грошей заробить.
А щоб це збулося — просто
Вона це візьме і зробить.

Дівча моє вірить в диво.
Бо їй 11 років.
Бо думає – все можливо,
Немає ні меж, ні строків.

А межі, на жаль, існують.
Під силу не всі задачі.
Три дні я дівча не чую.
Вона десь сидить і плаче.

Нема прощення вбивцям і катам

Після Бучі

Люди
захлинаються в горі,
липкому, в’язкому.
Від нього нестерпно
боляче.

Я знову
відключаю емоції.
Відкладаю на потім.
Лише по трішки видихаю сльози,
Коли нікого поруч.

Попереду повернення контролю
над Донбасом.
Маріуполем.

Що ми побачимо там?
Що відчуємо?

Я хочу, щоби перевертні,
які прийняли людську подобу,
були покарані у всіх можливих
і неможливих інстанціях.
За всі наші жертви.

Щоб ніде не було їм спокою.
Ні на полі бою.
Ні на курортах Туреччини
або вулицях Кіпру чи Німеччини.
Ні у себе вдома.
Ні навіть після смерті.

Осатанілі покручі на нашій землі.
Наче первісне зло.
Воно теж буде захлинатися.

Світло знищить темряву.
Добро переможе.
Україна житиме.
Це вже відбувається.

Нема прощення вбивцям і катам.
Навіки
Слава вільній Україні!
Смерть ворогам.