Цілому світу
Вони відкриті,
Душею чисті,
Неначе квіти.

До всіх привітні,
Такі тендітні,
Кумедні, милі –
Різноманітні.

Тягнулась щойно
До мене доня,
Торкнулась ніжно
Щоки долоня.

Моя кохана,
Така бажа́на,
Маленька квітка –
Моя Тюльпанна!

Є у кожної дитинки
Голова, животик, спинка,
Ручки, ніжки, носик, лоб…
Тільки де ж та кнопка – «СТОП»?

Маму донечка питає:
– Чом людина не літає?
Чом у нас немає сил,
Щоб літати і без крил?

От були б в людини крила,
Наче в човника вітрила!
Ми б напевно що змогли
Відірватись від землі…

Обіймає мама доню,
Гладить пальчики, долоні,
Пригортає і цілує,
Мама знає. Мама чує…

– Щоб злетіти в синє небо
Нам літак, не крила, треба.
Все ж літати можуть й люди,
Та не всі і не усюди:

Взяти книжку – хто читає –
Той у просторі літає.
Той літає навіть в часі –
Це хіба під силу птасі?

Хтось стрибає – і злітає
Хтось малює, хтось співає.
Хтось на піаніно грає
І під музику – літає.

Тож якщо ти захотіла,
Щоб були у тебе крила,
Спершу спробуй віднайти,
Те, чому радієш ти.

Те, що робиш, бо цікаво,
Бо захоплююча справа…
Спробуй – згодом зрозумієш,
Що і ти літати вмієш.