1 місце в конкурсі «Я юнiсть дiдусеву крiзь роки пронесу», 1999 рік. Присвячено моєму найкращому в світі дідусю Михайлу
Вкраїнонько рідна, ти вбралася ніччю,
Зійшлася на небі мільйоном зірок…
Здавалось, вигукував хтось: «Подивіться!
Це очі Вкраїни, той дивний танок.
Це очі країни, яка нас годує,
Якій зобов’язані всі ми життям.
Ці очі постійно за нами пильнують
З любов’ю, бажаючи кращого нам…»
«…Дідусю, скажи, що ти бачиш в тім небі?
І чом стільки суму у тебе в очах?»
«Я згадував юність…» – «Вона ж бо далеко…» –
«Та спогад цей вільний, як зоряний птах.
Ти права, далеко, та думку не спиниш,
Та навіть й не схочеш спинити її…»
«Невже така сила?» – «Нічого не вдієш…
Та ти ж бо питала». – «Цікаво мені!
Скажи-но, дідусю, чом спогад твій гіркий?»
«Пов’язаний, доню, з війною мій сум…»
«Таж то вже минулось!» – «Ба! В пам’яті дірки
Не зробиш, дитинко, не викинеш дум.
Колись, пам’ятаю, я був ще хлопчиськом,
Із друзями ми влаштували гурток.
Гурток драматичний… та раптом із військом
Пішли усі разом служити на фронт.
Ось так, доню, юність моя проминула».
«Як сумно, дідусю!» – «Так, сумно й мені.
Та ти ж бо права, воно все у минулім…»
«Та ні, то минуле – сучасності дні.
Ви всі воювали для нас, для нащадків,
Майбутнє – найперше! – ти сам це казав.
Чому ж бо вам мати нащадків невдячних?
Чому ти майбутнє найпершим поклав?
Завжди цінуватиму наше минуле,
Завжди пам’ятатиму лихо війни,
Та юність, яку ти не мав, не забуду,
Її я крізь роки нестиму завжди».
«Приємно це чути, найвища подяка
Це чути від тебе, дитинко, повір…
Дивись-но, розвіялась вже нічна мряка,
Чекай-но, піду подивлюся надвір…»
Вкраїнонько рідна, ти вбралася ніччю,
Зійшлася на небі мільйоном зірок…
Здавалось, вигукував хтось: «Подивіться!
Це очі Вкраїни, той дивний танок.
Це очі країни, яка нас годує,
Якій зобов’язані всі ми життям.
Ці очі постійно за нами пильнують
З любов’ю, бажаючи кращого нам…»