Дідусеві ордени

Присвячено моїм дідусям Михайлу та Льву, 1999 рік

Ідуть роки, тисячоріччя,
Минають осінь і весна,
А в нашій пам’яті обличчя
Тих, хто дізнав – щó є війна.

Тих, хто пізнав життя у смерті,
І смерть в житті відчути встиг.
Обличчя хлопців напівмертвих,
Обличчя їхніх матерів…

Скажи, чи був ти якось свідком
Того, як ветерани йдуть
Для того, щоб покласти квітку
Тим, що вже з нами не живуть?

Згадай лише… Навкруги тиша…
Биття сердець, медалей дзвін,
Повільний крок. Та наче тихше
Стає щодня, щороку він.

Медальний дзвін. Здобутий кров’ю –
За Київ, Відень, Кенігсберг –
То покалічені є долі,
Життя і смерті феєрверк.

За перемогу над фашистом,
За бойові заслуги… Втім,
Вже не на грудях їхнє місце –
Їх власник… вже не з нами він.

Але й живі є ветерани!
На довгі їм роки – живі! –
На грудях в них дзвенять медалі –
Страшного часу вартові…

Ідуть роки, тисячоріччя,
Минають осінь і весна,
А в нашій пам’яті обличчя
Тих, хто дізнав – щó є війна.

Щó є війна – не треба знати
Ані тобі, ані мені,
Але не можна й забувати –
Щоб більше не було війни!